Апеляційний суд Волинської області

УЗАГАЛЬНЕННЯ

практики вирішення судами Волинської області процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах (розділ VI Цивільного процесуального кодексу України)

Статистика розгляду судами Волинської області процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах.

Згідно наданої для проведення узагальнення статистичної інформації впродовж 2013 року та в період з січня по травень 2014 року місцевими загальними судами області в порядку розділу VI ЦПК України розглядалися наступні процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб):

Категорія справи	2013 рік	2014 рік (01.01.14 - 31.05.14)
Виправлення помилки у виконавчому листі, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню	74	46
Видача дубліката виконавчого листа або судового наказу	181	80
Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання	77	22
Визнання мирової угоди в процесі виконання	9	4
Відстрочка, розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення	94	27
Тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу	-	-
Оголошення розшуку боржника або дитини	59	38
Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи	31	11
Звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках	-	6
Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України	395	448
Заміна сторони виконавчого провадження	277	99
Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами	16	3
Поворот виконання судового рішення	7	3
Всього	1220	787

Наведена у таблиці статистична інформація свідчить про значну кількість таких судових проваджень, серед яких найбільшу питому вагу становлять провадження по розгляду питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заміни сторони виконавчого провадження та видачі дублікатів виконавчих листів (судових наказів).

Водночас, як показує судова практика, найбільше спірних та проблемних питань виникає при розгляді питань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, про відстрочку, розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, заміну сторони виконавчого провадження.

2. Розгляд питань про виправлення помилки у виконавчому листі та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питання про виправлення помилки у виконавчому листі та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню виглядає наступним чином:

Суд		2013 рік		2014 рік (01.01.14 - 31.05.14)
Суд		Заяву задоволено	В задоволенні заяви відмовлено	Заяву задоволено	В задоволенні заяви відмовлено
Володимир-Волинський міський суд		2	-	-	-
Горохівський районний суд		1	-	17	-
Іваничівський районний суд		3	-	-	-
Камінь-Каширський районний суд		1	-	-	-
Ківерцівський районний суд		2	1	1	-
Ковельський міськрайонний суд		9	1	1	-
Локачинський районний суд		2	-	1	-
Луцький міськрайонний суд		36	9	22	-
Любешівський районний суд		1	-	1	-
Любомльський районний суд		-	-	-	-
Маневицький районний суд		1	-	-	-
Нововолинський міський суд		2	-	-	-
Ратнівський районний суд		1	-	2	-
Рожищенський районний суд		2	-	-	-
Старовижівський районний суд		-	-	1	-
Турійський районний суд		-	-	-	-
Шацький районний суд		-	-	-	-
	Всього:	63	11	46	-

Наведена вище статистика свідчить про те, що в переважній більшості випадків суди задовольняють заяви стягувачів (боржників) та вносять виправлення у виконавчі листи або судові накази та визнають їх такими, що не підлягають виконанню повністю чи частково.

Водночас, на практиці мають місце випадки неоднакового підходу до вирішення даного питання, що обумовлено насамперед різним розумінням поняття «помилки» у виконавчому документі.

Так, згідно з ч.2 ст.369 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі.

Згідно з ч.1 цієї статті, виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження", зокрема – статтею 18 даного Закону.

Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 13 червня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 та внесено виправлення до виконавчого листа №0307/294/2012, виданого 03.05.12 Локачинським районним судом, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Постановлено у графі «відомості про стягувача» зазначити стягувачем піклувальника ОСОБА_1 та її адресу.

Суд виходив із того, що рішенням суду, за яким було видано вищевказаний виконавчий лист, стягнуто з ОСОБА_2. аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3, ДАТА року народження, в користь конкретно не визначеної особи - майбутнього піклувальника дитини. І оскільки ОСОБА_1 було призначено піклувальником неповнолітньої ОСОБА_3, ДАТА року народження, рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14.06.12 вже після ухвалення згаданого судового рішення, то суд дійшов висновку, що до виконавчого листа слід внести виправлення, зазначивши у ньому стягувачем ОСОБА_1

Така практика видається сумнівною, оскільки виконавчий лист відповідно до вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» повинен містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), а також інші передбачені даною нормою закону необхідні відомості про них, які існували на момент ухвалення рішення, що обов’язково повинно узгоджуватись із резолютивною частиною судового рішення, на підставі якого виданий такий виконавчий лист.

Відтак, наведена вище обставина не може вважатися помилкою в розумінні ст.369 ЦПК України, а отже – порушене заявником питання підлягає вирішенню в іншому, передбаченому законом порядку.

Суперечливою є також судова практика розгляду заяв про виправлення помилок у виконавчих листах щодо зазначення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Так, ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 28 листопада 2013 року відмовлено в задоволенні заяви стягувача ПАТ «КБ «Надра»» про виправлення у виконавчому листі помилки щодо зазначення річного, а не трирічного, строку пред’явлення його до виконання.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд виходив із того, що виконавчий лист було видано 20 липня 2011 року на підставі рішення цього ж суду від 18 лютого 2011 року, яке набрало законної сили 28 лютого 2011 року, і на момент видачі виконавчого листа набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» (з 09 березня 2011 року), пунктом 2 частини 1 статті 22 якого встановлено річний строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання. При цьому судом правильно зазначено, що згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 04.11.2010 № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" лише виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі.

Проте, в аналогічному випадку ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23 квітня 2013 року внесено виправлення у виконавчий лист, виданий цим же судом 4 березня 2013 року на підставі рішення, яке набрало законної сили 08 лютого 2011 року, шляхом зазначення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання – три роки замість одного року.

Розгляд питань про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питань про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу:

Суд		2013 рік		2014 рік (01.01.14 - 31.05.14)
Суд		Заяву (подання) задоволено	В задоволенні заяви (подання) відмовлено	Заяву (подання) задоволено	В задоволенні заяви (подання) відмовлено
Володимир-Волинський міський суд		7	-	7	-
Горохівський районний суд		1	-	4	-
Іваничівський районний суд		3	-		-
Камінь-Каширський районний суд		2	-	10	1
Ківерцівський районний суд		6	-	7	-
Ковельський міськрайонний суд		6	-	3	3
Локачинський районний суд		-	-	2	-
Луцький міськрайонний суд		122	11	27	7
Любешівський районний суд		3	-	-	2
Любомльський районний суд			-	-	-
Маневицький районний суд		3	1	2	-
Нововолинський міський суд		4	-	1	-
Ратнівський районний суд		2	-	1	-
Рожищенський районний суд		4	-	2	-
Старовижівський районний суд		-	-	1	-
Турійський районний суд		2	-	-	-
Шацький районний суд		4	-	-	-
	Всього:	169	12	67	13

Відповідно до ч. 1 ст. 370 ЦПК України, замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті процесуального закону заява про видачу дубліката розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, однак їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про видачу дубліката.

Із наданих на узагальнення матеріалів вбачається, що при вирішенні даних питань суди в усіх без виключення випадках перевіряли обставини втрати оригіналів виконавчих листів та судових наказів і в переважній більшості постановляли ухвали про видачу їх дублікатів.

Підставою для відмови у видачі дублікатів виконавчих листів обґрунтовано слугувало те, що такі виконавчі документи або раніше взагалі не видавались, або перебувають на виконанні у відповідних органах державної виконавчої служби, або з заявою про видачу дубліката виконавчого листа зверталась особа, яка не являється стягувачем за ним.

Розгляд питань про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питань про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання:

Суд	2013 рік		2014 рік (01.01.14 - 31.05.14)
Суд	Заяву задоволено	В задоволенні заяви відмовлено	Заяву задоволено	В задоволенні заяви відмовлено
Володимир-Волинський міський суд	1	-	-	-
Горохівський районний суд	1	-	-	-
Іваничівський районний суд	-	-	-	-
Камінь-Каширський районний суд	-	-	-	-
Ківерцівський районний суд	4	2	-	1
Ковельський міськрайонний суд	3	-	1	-
Локачинський районний суд	-	-	-	-
Луцький міськрайонний суд	50	11	11	9
Любешівський районний суд	1	-	-	-
Любомльський районний суд	3	-	-	-
Маневицький районний суд	-	1	-	-
Нововолинський міський суд	-	-	-	-
Ратнівський районний суд	-	-	-	-
Рожищенський районний суд	-	-	-	-
Старовижівський районний суд	-	-	-	-
Турійський районний суд	-	-	-	-
Шацький районний суд	-	-	-	-
Всього	63	14	12	10

Згідно з ч.1 ст.371 ЦПК України, стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Як показує практика розгляду місцевими загальними судами області даної категорії справ, у суддів не виникало проблем із правильним визначенням поважності причин, якими було зумовлено пропущення стягувачами передбаченого законом строку для пред’явлення виконавчих документів для виконання.

Зокрема, найбільш поширеними причинами пропущення стягувачами передбаченого законом строку для пред’явлення виконавчих документів для виконання, визнаних судом поважними, слугували: несвоєчасна видача виконавчих листів стягувачу; порушення державними виконавцями визначених законом порядку та строків повідомлення стягувачів про повернення виконавчих листів; втрата виконавчих листів не з вини стягувача та необхідність отримання їх дублікатів.

Відмовляючи у поновленні пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суди обґрунтовано вважали неповажними причинами пропущення такого строку посилання стягувачів на: необізнаність із відповідними положеннями норм чинного законодавства, зайнятість поточними справами.

Розгляд питань про відстрочку, розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питань про відстрочку, розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення:

Суд	2013 рік		2014 рік (01.01.14 - 31.05.14)
Суд	Заяву (подання) задоволено	В задоволенні заяви (подання) відмовлено	Заяву (подання) задоволено	В задоволенні заяви (подання) відмовлено
Володимир-Волинський міський суд	1	1	2	1
Горохівський районний суд	1	-	-	-
Іваничівський районний суд	1	-	-	-
Камінь-Каширський районний суд	4	1	-	-
Ківерцівський районний суд	-		-	-
Ковельський міськрайонний суд	5	4	-	4
Локачинський районний суд	-	1	-	-
Луцький міськрайонний суд	19	32	1	5
Любешівський районний суд	-	-	1	1
Любомльський районний суд	-	-	-	-
Маневицький районний суд	-	1	-	-
Нововолинський міський суд	-	9	1	1
Ратнівський районний суд	1	3	1	5
Рожищенський районний суд	4	2	1	1
Старовижівський районний суд	-	-	-	1
Турійський районний суд	1	-	-	1
Шацький районний суд	2	1	-	-
Всього	39	55	7	20

Відповідно до ст. 373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

За змістом наведеної норми закону, можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення закон пов’язує лише з об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).

Із вивчених в ході проведення узагальнення справ вбачається, що здебільшого суди правильно визначають характер обставин, які дійсно утруднюють виконання рішення і дають підстави для відстрочення чи розстрочення його виконання.

Разом з тим, мають місце непоодинокі випадки неоднакового тлумачення судом схожих за своєю фактичною природою обставин, і як наслідок – постановлення протилежних за змістом ухвал.

Так, ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2013 року розстрочено боржнику ОСОБА_1 на 31 місяць сплату присуджених до стягнення з неї на користь ПАТ «Волиньобленерго» 27848 грн. 82 коп. вартості спожитої не облікованої електроенергії з тих підстав, що боржник є матір’ю трьох неповнолітніх дітей, ніде не працює, перебуває у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною і не має іншого джерела доходу.

В схожому випадку ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2013 року, відмовлено у розстроченні та розстроченні виконання рішення суду, оскільки суд вважав, що наявність на утриманні боржника двох малолітніх дітей та вагітної дружини, відсутність стабільного заробітку не є тими винятковими обставинами в розумінні ст. 373 ЦПК України, які утруднюють виконання рішення та дають підстави для розстрочення (відстрочення) його виконання.

Постановлена за результатами розгляду питання про відстрочку (розстрочку) виконання рішення ухвала суду повинна відповідати вимогам ст.210 ЦПК України щодо її змісту, зокрема – змісту її резолютивної частини, з урахуванням особливостей даного виду провадження, передбачених ст.373 ЦПК України.

У випадку задоволення відповідного подання резолютивна частина такої ухвали повинна містити, зокрема, чіткі та конкретні умови щодо періоду, на який відстрочується або розстрочується виконання рішення суду, а також щодо розміру періодичних платежів (у разі розстрочки).

Однак, на практиці мають місце випадки постановлення ухвал, які не в повній мірі відповідають зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Так, розстрочивши боржнику ОСОБА_1 виконання рішення суду про стягнення з неї солідарно з ТОВ «Укрбус» кредитного боргу, Ковельський міськрайонний суд Волинської області у своїй ухвалі від 10 липня 2013 року не зазначив ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині конкретного періоду, на який розстрочується виконання судового рішення, та розміру сум періодичних платежів, а лише послався на умови досягнутої між стягувачем та іншим солідарним боржником домовленості щодо графіків погашення кредитної заборгованості.

Вирішуючи питання про зміну порядку і способу виконання судових рішень суди правильно виходили із того, що така зміна може мати місце виключно у виняткових випадках і лише за обставин, які об’єктивно утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Як наслідок – у переважній більшості випадків суди правомірно відмовляли у задоволенні таких заяв сторін виконавчого провадження та державних виконавців.

Так, ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 13 травня 2014 року відмовлено у задоволенні подання державного виконавця про зміну способу виконання рішення суду про стягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» 465447 грн. 24 коп. боргу, оскільки суд вважав, що відмова органу опіки і піклування у наданні дозволу на реалізацію арештованого житлового будинку не перешкоджає подальшому примусовому виконанню судового рішення, зокрема - шляхом звернення стягнення на будь-яке інше нерухоме та рухоме майно, грошові кошти, доходи солідарних боржників.

Водночас, суди допускають різне тлумачення змісту ст. 373 ЦПК України в контексті положень ч. 2 ст. 122 ЦПК України щодо характеру процесуального рішення, яке може бути прийняте щодо такої заяви.

Так, ухвалою судді Любешівського районного суду Волинської області від 22 квітня 2014 року відмовлено у відкритті провадження за заявою стягувача ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання ухвали цього ж суду про визнання мирової угоди між сторонами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Відмовляючи у відкритті провадження за даною заявою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суд виходив із того, що вимога про зміну способу та порядку виконання мирової угоди не може бути предметом судового розгляду, а питання про примусове виконання зобов’язань за мировою угодою підлягає розгляду за правилами позовного провадження.

Розгляд питань про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питань про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи:

Суд	2013 рік		2014 рік (з 01.01.14-31.05.14)
Суд	Подання задоволено	В задоволенні подання відмовлено	Подання задоволено	В задоволенні подання відмовлено
Володимир-Волинський міський суд	2	-	-	-
Горохівський районний суд	-	-	-	-
Іваничівський районний суд	-	-	-	-
Камінь-Каширський районний суд	-	-	-	-
Ківерцівський районний суд	-	1	-	-
Ковельський міськрайонний суд	1	2	-	1
Локачинський районний суд	-	-	-	-
Луцький міськрайонний суд	13	10	5	3
Любешівський районний суд	-	-	-	-
Любомльський районний суд	-	-	-	-
Маневицький районний суд	-	-	-	-
Нововолинський міський суд	1	-	-	-
Ратнівський районний суд	-	1	-	-
Рожищенський районний суд	-	-	-	-
Старовижівський районний суд	-	-	-	-
Турійський районний суд	-	-	-	-
Шацький районний суд	-	-	2	-
Всього	17	14	7	4

За змістом ч.ч.1, 2 ст.30 Конституції України, кожному гарантується недоторканність житла; не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.

Відповідно до ст.376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

За змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

З наданих на узагальнення справ вбачається, що у всіх без виключення випадках суди виважено підходять до вирішення питання надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника - фізичної особи і лише на підставі детального вивчення та аналізу матеріалів виконавчих проваджень, за умови попереднього вжиття державним виконавцем усіх можливих з числа передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів надають такі дозволи.

Так, ухвалою Шацького районного суду Волинської області від 19 березня 2014 року надано дозвіл державному виконавцю на примусове проникнення до житлового будинку, у якому проживає боржник, для виселення останнього із даного житла. Такого висновку суд дійшов на підставі досліджених матеріалів виконавчого провадження, зокрема актів державного виконавця, згідно з якими боржник незважаючи на всі вжиті державним виконавцем заходи впливу відмовляється виконувати рішення суду про виселення його із вищевказаного житлового будинку і продовжує там проживати.

В іншому випадку ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні подання державного виконавця про примусове проникнення до житла за місцем проживання боржника ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про вселення ОСОБА_2, оскільки державним виконавцем не в повній мірі вичерпано передбачені ст.ст.75, 79, 89 Закону України «Про виконавче провадження» засоби та можливості впливу на боржника.

Разом з тим, мають також місце поодинокі випадки викладення резолютивної частини ухвал суду, постановлених за результатами розгляду вищезгаданих подань, без урахування специфіки даного виду провадження.

Так, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2013 року задоволено подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 Однак, резолютивна частина даної ухвали містить лише висновок про задоволення подання, тоді як будь-яке формулювання щодо суті порушеного питання (кому надається дозвіл на проникнення і у яке саме приміщення) в резолютивній частині ухвали відсутнє.

7. Розгляд питань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України:

Суд	2013 рік		2014 рік (01.01.14-31.05.14)
Суд	Подання задоволено	В задоволенні подання відмовлено	Подання задоволено	В задоволенні подання відмовлено
Володимир-Волинський міський суд	13	20	-	73
Горохівський районний суд	-	-	3	4
Іваничівський районний суд	19	1	22	-
Камінь-Каширський районний суд	5	2	15	4
Ківерцівський районний суд	21	18	7	4
Ковельський міськрайонний суд	-	2	6	2
Локачинський районний суд	22	3	7	-
Луцький міськрайонний суд	38	143	24	126
Любешівський районний суд	8	2	6	10
Любомльський районний суд	24	5	-	17
Маневицький районний суд	-	9	-	4
Нововолинський міський суд	4	4	12	27
Ратнівський районний суд	5	9	10	28
Рожищенський районний суд	6	4	1	1
Старовижівський районний суд	1	6	3	3
Турійський районний суд	-	1	-	20
Шацький районний суд	-	-	4	5
Всього	166	229	120	328

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме — до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі — Закон № 3857-XII).

Положеннями п.5 ст. 6 цього Закону встановлено, зокрема, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань.

З набранням чинності з 9 березня 2011 р. Законом від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

ЦПК України доповнено ст.377¹, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Так, згідно з ч.1 ст. 377¹ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

У справах, які надійшли для узагальнення судової практики, подання державних виконавців в порядку ст. 377¹ ЦПК вносились у зв'язку з невиконанням зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, а самі справи розглядались з дотриманням підсудності, визначеної ч. 1 ст. 377¹ ЦПК, - за місцезнаходженням органу ДВС.

У переважній більшості подання вносились належним суб’єктом – державним виконавцем, у провадженні якого перебуває відповідне виконавче провадження, і були погоджені з начальником ВДВС.

Разом з тим, мали місце непоодинокі випадки, коли подання вносились неналежним суб’єктом, або не були погоджені з начальником відповідного органу ДВС, на що суди не звертали уваги та приймали їх до розгляду.

Так, подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника М внесене начальником ВДВС Маневицького РУЮ Волинської області ОСОБА_2, хоча з доданих до подання матеріалів вбачається, що виконавче провадження, в рамках якого внесене дане подання, відкрите старшим державним виконавцем ОСОБА_3 та перебуває у нього на виконанні.

Любешівським районним судом Волинської області прийнято до розгляду та задоволено не погоджене з начальником відповідного відділу державної виконавчої служби подання головного державного виконавця ВДВС Любешівського РУЮ Волинської області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2

Стаття 377-1 ЦПК України не містить вимог щодо форми та змісту подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, однак такі вимоги закріплені в розділі ХІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Так, згідно з п.п. 11.1.1 – 11.1.4 подання повинно містити:

а) найменування суду, до якого направляється подання;

б) реквізити виконавчого документа, який перебуває на виконанні;

в) реквізити виконавчого провадження;

г) прізвище, ім'я та по батькові особи (боржника), дату народження (число, місяць, рік);

ґ) підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.

У поданні мають бути визначені заходи (тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого), найменування органів, які мають їх здійснити. У разі тимчасового обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа зазначаються вид паспортного документа (для громадян України - дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідчення особи моряка тощо; для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), його серія та номер, а також найменування та місцезнаходження державного органу, до якого повинен надсилатися вилучений паспортний документ.

У поданні також можуть зазначатися адреса місця проживання боржника та інші відомості, які відомі про цю особу державному виконавцю.

До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження та копії інших документів (за потреби).

В ході узагальнення виявлено непоодинокі випадки внесення подань, які не містять усієї необхідної інформації, що ставало підставою для відмови у їх задоволенні.

Для прикладу - подання старшого державного виконавця ВДВС Ківерцівського РУЮ Волинської області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України окрім посилання на норми чинного законодавства не містить жодних фактичних даних про те, чи взагалі боржник документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи вживались державним виконавцем для примусового виконання судового рішення і їх результативність, а також які конкретно обставини свідчать про намір та можливість боржника вибути за межі України саме з метою ухилення від виконання судового рішення.

І оскільки в ході судового розгляду державним виконавцем так і не було надано суду жодних доказів підставності внесеного подання, то ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 березня 2014 року правомірно відмовлено в його задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 3771 ЦПК суд зобов'язаний негайно розглянути питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України.

У ЦПК не розкрито поняття щодо такого строку вирішення, однак, зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції, подання має бути розглянуте в день його надходження до суду, проте не пізніше наступного дня.

Наведені вимоги процесуального закону судами неухильно дотримуються.

Як убачається із наведених вище статистичних даних, в переважній більшості випадків суди відмовляли у задоволенні подань державних виконавців про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України з підстав неповноти вчинення виконавчих дій, відсутності доказів на підтвердження фактів ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Водночас, непоодинокими є випадки, коли, задовольняючи подання та встановлюючи тимчасові обмеження щодо боржників-фізичних осіб у праві виїзду за межі України, суди обмежували мотивування своїх ухвал лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку за відсутності вмотивованого висновку про доведення факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов’язань з посиланням на відповідні докази (матеріали виконавчого провадження).

Так, ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 28 березня 2014 року задоволено подання державного виконавця і тимчасово, до виконання грошового зобов’язання за судовим рішенням, обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Разом з тим, окрім констатації факту наявності відкритого виконавчого провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 26336 грн. боргу, а також посилання на норми чинного законодавства, які регулюють порушене питання, судом не наведено жодних фактичних обставин, які дійсно вказували б на те, що боржника взагалі документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон, і що вона має намір та реальну можливість вибути за межі України саме з метою ухилення від виконання судового рішення, а державним виконавцем вичерпано передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання судового рішення.

Аналогічні недоліки були допущені при розгляді зазначених подань також Іваничівським та Любешівським районними судами Волинської області.

З аналізу справ даної категорії вбачається, що за результатами розгляду подань державних виконавців постановлялись ухвали у вигляді окремих процесуальних документів, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 208 ЦПК, ч. 4 ст. 209, ст. 210 ЦПК, та розд. VI ЦПК.

Однак, суди при цьому по різному формулюють резолютивну частину ухвали.

З урахуванням особливостей провадження щодо розгляду вищевказаних подань, резолютивна частина ухвали повинна містити висновок суду із вирішуваного питання, зокрема про задоволення або відмову в задоволенні подання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження. У цій же частині ухвали повинні міститися такі дані: прізвище, ім'я, по батькові боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи, число, місяць і рік народження, місце реєстрації для боржника-фізичної особи або юридична адреса для боржника-юридичної особи і фактичне місце проживання або знаходження відповідно для фізичних і юридичних осіб, також з обов'язковим зазначенням громадянства країни боржника.

Резолютивна частина ухвали не повинна містити висновків про тимчасове затримання чи вилучення документа, що дає право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу, або висновків про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, без тимчасового затримання чи вилучення паспорта або іншого документа, який посвідчує особу та надає право виїзду з і в'їзду в Україну.

У цій частині ухвали також зазначається, до якого моменту діють обмеження, тобто виконання якого зобов'язання, покладеного на боржника рішенням, є підставою для їх припинення. Враховуючи наведене, в ухвалі слід зазначати резолютивну частину рішення, яке перебуває на виконанні у підрозділі ДВС та на підставі якого вноситься подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Аналізом вивчених справ встановлено, що деякі суди у викладі резолютивної частини ухвали обмежувались вказівкою про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов’язань без зазначення конкретної суми такого грошового зобов’язання та підстави його існування (відповідного рішення суду чи виконавчого документа), що істотною мірою утруднює нормальне виконання такої ухвали.

Так, Ратнівський районний суд Волинської області своєю хвалою від 24 грудня 2013 року встановив відносно ОСОБА_1 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до виконання боржником зобов’язань, не вказавши при цьому в резолютивній частині ухвали ані суми такого грошового зобов’язання, ані підстави його виникнення (відповідне рішення суду чи виконавчий документ), хоча подання державного виконавця та матеріали справи містять всі необхідні відомості з цього приводу.

Аналогічний недолік має місце при постановленні таких ухвал Локачинським районним та Ковельським міськрайонним судами Волинської області.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 20 травня 2014 року обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон до виконання ним боргових зобов’язань за рішенням цього ж суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3, ДАТА_1 року народження, ОСОБА_4, ДАТА_2 року народження, ОСОБА_5, ДАТА_3 року народження, ОСОБА_6, ДАТА_4 року народження, ОСОБА_7, ДАТА_5 року народження, в розмірі 300 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 27 серпня 2013 року і до досягнення дітьми повноліття.

Тим самим фактично обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до закінчення граничного строку стягнення періодичних платежів (досягнення повноліття найменшою дитиною).

Разом з тим, з матеріалів справи та змісту мотивувальної частини ухвали вбачається, що за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати аліментів в сумі 12000 грн., а отже - резолютивна частина вищевказаної ухвали мала б містити посилання на конкретну суму боргу, до погашення якого діє дане обмеження.

Натомість, слід визнати правильною та позитивно відмітити практику Камінь-Каширського, Любомльського та Горохівського районних судів Волинської області, які у резолютивній частині ухвал про задоволення подань чітко обумовлюють строк дії тимчасового обмеження моментом фактичного виконання конкретного рішення суду із зазначенням змісту його резолютивної частини або того, що з нього залишилося невиконаним (суми заборгованості).

8. Розгляд питань про заміну сторони виконавчого провадження.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питань про заміну сторони виконавчого провадження:

Суд	2013 рік		2014 рік (01.01.14 - 31.05.14)
Суд	Заяву (подання) задоволено	В задоволенні заяви (подання) відмовлено	Заяву (подання) задоволено	В задоволенні заяви (подання) відмовлено
Володимир-Волинський міський суд	4	1	2	-
Горохівський районний суд	3	-	1	-
Іваничівський районний суд	8	-	1	-
Камінь-Каширський районний суд	2	-	1	-
Ківерцівський районний суд	9	2	3	1
Ковельський міськрайонний суд	19	1	6	-
Локачинський районний суд	2	-	1
Луцький міськрайонний суд	145	22	57	2
Любешівський районний суд	1	-	-	-
Любомльський районний суд	24	5	-	17
Маневицький районний суд	1	6	1	-
Нововолинський міський суд	10	1	4	-
Ратнівський районний суд	4	-		-
Рожищенський районний суд	7	-	1	-
Старовижівський районний суд	-	-	-	-
Турійський районний суд	-	-	-	-
Шацький районний суд	-	-	1	-
Всього	239	38	79	20

Згідно з ч.1 ст.378 ЦПК України, ч.5 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Аналіз наведених вище статистичних даних свідчить про те, що в переважній більшості випадків суди області задовольняли заяви сторін та подання державних виконавців про заміну сторони виконавчого провадження і лише в окремих випадках відмовляли у задоволенні таких заяв (подань).

Найпоширенішими причинами відмови у заміні сторони виконавчого провадження слугувала відсутність самого виконавчого провадження чи належних доказів правонаступництва стягувача або боржника.

Так, ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 22 жовтня 2013 року було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну нею, як спадкоємцем та правонаступником, стягувача ОСОБА_2 у виконавчому провадженні, оскільки з матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист за рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 26.10.10 про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 106948 грн. боргу взагалі не видавався і виконавче провадження щодо його примусового виконання відсутнє.

Разом з тим, неоднозначною донедавна була практика розгляду судами області заяв про заміну у виконавчому провадженні стягувача та боржника їх правонаступниками у випадку відступлення права вимоги стягувачем та переведення боржником свого боргу на іншу особу.

Так, ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2013 року відмовлено в задоволенні подання державного виконавця про заміну у виконавчому провадженні стягувача ПАТ «Сведбанк» іншою особою - ТОВ «Кредит Колекшн Груп», якому ПАТ «Сведбанк» відступило на підставі укладеного між ними договору факторингу право вимоги за даним виконавчим листом. При цьому суд вважав, що відступлення права вимоги по виконанню конкретного рішення суду не вважається правонаступництвом в розумінні ст. 512 ЦК України та ст.378 ЦПК України.

Проте, ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 березня 2013 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції було скасовано та постановлено з цього приводу нову ухвалу, якою задоволено подання державного виконавця. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що в силу вимог ст.37 ЦПК України заміна кредитора у зобов’язанні на підставі договору про відступлення права вимоги є правонаступництвом, а отже тягне за собою заміну стягувача у виконавчому провадженні.

В іншому випадку ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04 лютого 2013 року, відмовлено в задоволенні заяви боржника ОСОБА_1 про заміну його у виконавчому провадженні іншим боржником ОСОБА_2 з яком він уклав договір про переведення боргу за виконавчим листом. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що переведення боргу ОСОБА_1 на ОСОБА_2 на підставі укладеного між ними договору здійснено всупереч вимогам ст.520 ЦК України без згоди стягувача ПАТ «Банк Форум» і така їхня домовленість не тягне за собою процесуального правонаступництва і не може слугувати належною підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні.

9. Розгляд питань про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Статистка розгляду місцевими загальними судами області питань про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами:

№ п/п	Суд	2013 рік		2014 рік (01.01.14-31.05.14)
№ п/п	Суд	Подання задоволено	В задоволенні подання відмовлено	Подання задоволено	В задоволенні подання відмовлено
1.	Володимир-Волинський міський суд	1
2.	Горохівський районний суд
3.	Іваничівський районний суд
4.	Камінь-Каширський районний суд
5.	Ківерцівський районний суд	1	1
6.	Ковельський міськрайонний суд	1		1
7.	Локачинський районний суд
8.	Луцький міськрайонний суд	9	1	1	1
9.	Любешівський районний суд
10.	Любомльський районний суд
11.	Маневицький районний суд
12.	Нововолинський міський суд	1
13.	Ратнівський районний суд
14.	Рожищенський районний суд		1
15.	Старовижівський районний суд
16.	Турійський районний суд
17.	Шацький районний суд
	Всього:	13	3	2	1

      Відповідно до ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на 
 його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до ч.1 ст.379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

Згідно з ч.2 цієї ж статті, суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Як убачається із надісланих для узагальнення справ, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судами з урахуванням норм ст.ст.355-357, 368, 371 ЦК України, ст.ст.70, 73 СК України, виходячи за загальним правилом із принципу рівності часток кожного із співвласників і випадків неоднакового застосування при цьому вищевказаних норм матеріального права не відмічено.

Однак, при цьому суди розглядали вищевказані подання з порушенням вимог ч.2 ст.379 ЦПК України щодо повідомлення про їх розгляд не лише сторін виконавчого провадження та державного виконавця, а й інших співвласників нерухомого майна.

Такі порушення допускалися найбільше Луцьким міськрайонним судом.

Так, подання державного виконавця про визначення частки боржника ОСОБА_1 у квартирі, яка належить на праві спільної сумісної власності боржнику, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянуто судом взагалі без повідомлення заінтересованих осіб - співвласників ОСОБА_2, ОСОБА_3 про судовий розгляд даного питання.

Про розгляд Луцьким міськрайонним судом Волинської області подання державного виконавця про визначення частки боржника ОСОБА_1 у нерухомому майні, яке належить йому на праві спільної сумісної власності спільно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не були повідомлені ані боржник, ані інші співвласники нерухомого майна.

Дане процесуальне порушення є неприпустимим, оскільки позбавляє співвласників майна належним чином захищати свої права, зокрема – аргументовано заперечувати проти визначення частки боржника на засадах її рівності з частками решти співвласників.

10. Розгляд судами інших процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах.

Окрім вищезгаданих питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, впродовж звітного періоду місцевими судами області також розглядалися:

- питання визнання мирової угоди в процесі виконання (ст.372 ЦПК України), з яких у 12 випадках судом було визнано мирову угоду, в 1 – відмовлено у її визнанні;

- подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника або дитини (ст.375 ЦПК України), з яких 94 подання задоволено, в 3 відмовлено;

- подання державного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст.377 ЦПК України), всі 6 із яких задоволено;

- заяви про поворот виконання рішення (ст.ст.380 – 381 ЦПК України), з яких 7 таких заяв задоволено, в задоволенні 3 заяв відмовлено.

При цьому, з наданих на узагальнення справ випадків неоднакової чи протилежної судової практики вирішення вищезгаданих питань, спірних чи проблемних питань не вбачається.

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст.374 ЦПК України) судами області не розглядались.

11. Висновки та пропозиції.

Рішення суду є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, а тому, як показує практика, оперативне та ефективне вирішення судом висвітлених в узагальненні питань є важливою запорукою належного та своєчасного виконання рішення суду, та утвердженню принципу обов’язковості судового рішення.

Як показало дане узагальнення, недоліки та неоднакова практика вирішення судами окремих питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, значною мірою обумовлене як існуючими прогалинами в чинному законодавстві, так і наявністю колізій, конкуренцією норм матеріального та процесуального права, а тому прийняття Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідної постанови з цих питань насамперед сприятиме виробленню єдиної судової практики та зменшенню кількості помилок у роботі судів.

Заступник голови

Апеляційного суду Волинської області

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу