Апеляційний суд Волинської області

УЗАГАЛЬНЕННЯ

«Про практику розгляду справ про адміністративні корупційні правопорушення та деякі злочини, передбачені розділом ХVII Кримінального Кодексу України « Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, розглянутих місцевими судами Волинської області у 2013 році»

ПЛАН

1.Аналіз статистичних даних щодо злочинів, передбачених ст.ст. 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 КК України, розглянутих місцевими судами Волинської області у 2013 році.

2.Строки розгляду судами кримінальних справ ( проваджень) та обґрунтування правової кваліфікації вказаних злочинів.

3.Призначення основних та додаткових покарань за злочини, передбачені ст.ст. 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 КК України.

4. Причини скасування та зміни вироків.

5.Статистичні дані щодо розгляду місцевими судами справ про адміністративні правопорушення, передбачені, главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення з урахуванням змін, внесених до КУпАП Законом України від 18 квітня 2013 року.

6. Проблемні питання визначення складу адміністративних правопорушень, передбачених у статтях 172-4,172-5, 172-6,172-7,172-8, 172-9 КУпАП.

7.Причини зміни та скасування постанов місцевих судів.

Зазначене питання вивчалось за завданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із врахуванням поставлених питань.

Мета узагальнення – вивчення стану справ, щодо оперативності та якості розгляду кримінальних справ зазначеної категорії і справ про адміністративні правопорушення, а також законності та обґрунтованості постановлених судових рішень.

У ході узагальнення були вивчені кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення зазначених категорій, а також використані статистичні дані надані місцевими судами.

1.Аналіз статистичних даних, щодо злочинів, передбачених ст.ст. 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 КК України розглянутих місцевими загальними судами Волинської області в 2013 році.

Згідно статистичних даних в провадженні місцевих судів Волинської області в 2013 році було 34 кримінальні справи ( провадження) узагальнюваної категорії щодо 57 осіб.

В 2012 роком в провадженні місцевих судів Волинської області було 29 кримінальних справ ( проваджень) даної категорії щодо 51 особи.

Наведені статистичні дані свідчать, що в 2013 році на розгляді місцевих судів Волинської області було на 5 кримінальних справ (проваджень) ( що становить 17,3%) щодо 6 осіб (11, 8%) зазначеної категорії більше, як у 2012 році.

Ці кримінальні справи ( провадження) в 2013 році знаходилися на розгляді таких місцевих судів:

Луцькому міськрайонному суді -19 кримінальних проваджень щодо 26 осіб;

Ковельському міськрайонному суді -4 кримінальні справи щодо 20 осіб;

Володимир – Волинському міському суді - 2 кримінальних провадження щодо 2 осіб;

Нововолинському міському суді -2 кримінальних провадження щодо 2 осіб;

Ківерцівському районному суді -2 кримінальних провадження щодо 2 осіб;

Маневицькому районному суді -2 кримінальні справи щодо 2 осіб;

Рожищенському районному суді -1 кримінальна справа і 1 кримінальне провадження щодо 2 осіб;

Шацькому районному суді -1 кримінальне провадження щодо 1 особи.

Решта місцевих судів Волинської області справ узагальнюваної категорії у 2013 році не розглядали.

За складами злочинів: На розгляді в місцевих судах Волинської області за ст.368 КК України було 23 кримінальні справи ( провадження) щодо 46 осіб;

За ст. 368-3 КК України - 3 кримінальні провадження щодо з осіб;

За ст.369 КК України - 7 кримінальних справ ( проваджень) щодо 7 осіб;

За ст. 369-2 КК України - 1 кримінальне провадження щодо 1 особи.

Із 34 кримінальних справ ( проваджень) із постановленням вироків розглянуто 28 ( що становить 82,4% від всіх кримінальних справ (проваджень )цієї категорії щодо 33 осіб ( що становить 57,9%).

Нерозглянутими на кінець звітного періоду 2013 року залишилося 6 (що становить 17,6% ) кримінальних проваджень щодо 24 осіб ( або 42,1%), а саме: 4 кримінальні провадження щодо 6 осіб в міськрайонному суду та 2 кримінальні справи щодо 18 осіб в Ковельському міськрайонному суді.

Із 28 кримінальних проваджень, які розглянуті з постановленням вироків засуджено 31 особу ( або 93,9 % щодо яких постановлено вироки) та виправдано 2 особи ( що становить 6,1% ), а саме: кримінальна справа про обвинувачення Р. за ч.3ст.368, ч.2ст.369-2 КК України , в редакції від 07.04.2011 року – міськрайонноий суд і кримінальне провадження про обвинувачення З. за ч.4 ст.368-3 КК України – міськрайонний суд.

За одержання неправомірної вигоди та інші злочини узагальнюваної категорії засуджено 5 жінок ( що становить 16,1% від усіх засуджених осіб цієї категорії ) та 26 чоловіків ( що становить 83,9% від усіх засуджених осіб цієї категорії ).

За віковим цензом найбільше осіб, щодо яких постановлено вироки, а саме: 20 осіб вчинили злочин у віці від 30 до 50 років, 7 осіб - у віці від 50- 65 років та 6 осіб - у віці від 25 до 30 років.

На час вчинення цих злочинів, особи щодо яких постановлено вироки були 5 державними службовцями; 6 осіб – іншими службовцями; 10 осіб -військовослужбовці ( працівники правоохоронних органів); 3 особи – лікарі; 2 особи – викладачі; 5 осіб- директори приватних підприємств; 1 особа - адвокат; 1 – суддя.

Із засуджених осіб вищу освіту мали 27 чоловік, середню спеціальну – 4 особи. 2 особи, щодо яких постановлено виправдувальні вироки з вищою освітою.

Засуджені особи одержували хабар( неправомірну вигоду), як у національній валюті України, так і в іноземній ( долари США).

Засуджені, будучи службовими особами, одержували хабарі (неправомірну вигоду) за виконання чи невиконання в інтересах хабародавців або в інтересах третіх осіб певних дій з використанням наданої їм влади чи службового становища, зокрема за не притягнення до адміністративної відповідальності, за не порушення кримінальної справи, за сприяння у незаконному вилові риби, за видачу довідок на заняття підприємницькою діяльністю, за видачу висновків санітарно- епідеміологічного контролю на ввезення товарів з за кордону, за гарантування успішної здачі іспитів.

При розгляді справ зазначеної категорії суди керувались вимогами чинного кримінального, кримінального процесуального законодавства, також нормами і положеннями Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року та роз’ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво».

Із наданої інформації місцевими судами та вивчених апеляційним судом кримінальних справ і кримінальних проваджень при проведенні узагальнення встановлено, що в 2013 році на розгляді місцевих судів Волинської області було 7 кримінальних справ щодо 23 осіб, які розглядалися відповідно до КПК України в редакції 1960 року та 27 кримінальних проваджень щодо 34 осіб, які розглядались відповідно до КПК України від 13 квітня 2012 року.

Із вивчених кримінальних справ видно, що суди загалом дотримувалися вимог статей 241, 256 КПК України в редакції 1960 року, тобто строків попереднього розгляду справ та строків призначення справ до розгляду. Як кримінально – процесуальним Кодексом України, в редакції 1960 року, так і кримінальним процесуальним Кодексом України, в редакції від 13 квітня 2012 року, не передбачено конкретних строків розгляду кримінальних справ і кримінальних проваджень по суті, але такі строки мають бути розумними і такими, що забезпечують повний, об’єктивний та всебічний розгляд справ.

У переважній більшості суди вживають передбачені законом заходи для додержання розумних строків розгляду справ. Разом з тим трапляються надмірні затримки у здійсненні правосуддя. Причинами є, як об’єктивні, так і суб’єктивні обставини.

Об’єктивними причинами довготривалого розгляду кримінальних справ є: закінчення строків повноваження суддів, складність деяких справ, низька якість досудового розслідування, неявка в судове засідання свідків, особливо хабародавців, невиконання органами внутрішніх справ постанов про їх примусовий привід, тривалість проведення судових експертиз – фоноскопічних, відеотехнічних).

Суб’єктивними причинами довготривалого розгляду кримінальних справ були тривалі перерви у судовому розгляді для виклику свідків, неявка в судове засідання захисників та обвинувачів, перебування суддів у черговій відпустці.

Так, кримінальна справа за обвинуваченням Б. за ч.3ст.368 КК України надійшла до міськрайонного суду 11.01.2012 року, а вирок постановлений 09.08.2012 року, який був скасований апеляційним судом Волинської області через однобічність і неповноту судового слідства і справу направлено на новий судовий розгляд. Повторний вирок у цій справі постановлений 04.07.2013 року, тобто справа у провадженні суду перебувала більше як 1 рік і 5 місяців. З матеріалів кримінальної справи вбачається, що основними причинами її тривалого розгляду були неявка в судове засідання свідків та невиконання органами внутрішніх справ постанов про їх привід, неодноразова неявка у судове засідання захисника та обвинувача. Зокрема, у цій кримінальній справі було проведено, як перший, так і другий раз по 18 судових засідань. В одинадцяти випадках розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою свідків та невиконання постанов про їх привід, в п’яти випадках у судове засідання не з’явився захисник та тричі в судове засідання не з’являвся прокурор.

Кримінальна справа за обвинуваченням Г. за ч.3ст.368 КК України надійшла до районного суду 06.09.2012 року, а вирок постановлений 12.04.2013 року. Справа в провадженні суду перебувала більше 7 місяців. Судове засідання у справі було призначене на 24.09.2012 року, на якому були допитані свідки та через неявку інших свідків справу відкладено на 01.10.2012 року. 01.10.2012 року в справі оголошено перерву до 12.02.2013 року у зв’язку з відпусткою головуючого у справі, тобто більше як на чотири місяці.

Із кримінальних проваджень, які вивчені апеляційним судом під час проведення узагальнення, встановлено, що місцевими судами дотримуються вимоги ч.1ст.314 КПК України, а саме: суди не пізніше п’яти днів з дня надходження кримінального провадження призначають підготовче судове засідання. Дотримуються також і вимоги ст. 316 КПК України, а саме: судовий розгляд призначається не пізніше десяти днів після постановлення ухвали про його призначення.

Кримінальні провадження зазначеної категорії місцевими судами розглядаються в період від одного до чотирьох місяців.

Характерним є те, що по 11 ( що становить 40,7%) кримінальних провадженнях із 27, які знаходилися на розгляді місцевих судів в 2013 році щодо 15 осіб ( що становить 44,2% від всіх осіб по кримінальних провадженнях узагальнювано категорії – всіх осіб 34) під час проведення підготовчого судового засідання були затверджені судами угоди між прокурором та підозрюваними чи обвинуваченими про визнання ними винуватості ( п.2 ч.1ст.468КПК України).

Із аналізу вироків, які постановлені місцевими судами по угодах, вбачається, що суди, в переважній більшості, дотримуються вимог, передбачених ст. ст.474,475 КПК України. Однак, по деяких судових рішеннях є сумніви щодо того, чи умови угоди не суперечать вимогам діючого закону та чи ці угоди відповідають інтересам суспільства.

Так, наприклад, вироком міськрайонного суду від 23 липня 2013 року затверджено угоду між обвинуваченими Ш., який обвинувачувався за ч.3 ст.368 КК України, О. обвинуваченої за ч.2 ст.27 ч.3ст.368 КК України, П., обвинуваченого за ч.2 ст.369 КК України. Ш. і О. обвинувачувалися у тому, що Ш, працюючи на посаді завідуючого відділу санітарно – епідеміологічної станції, а О. - на посаді помічника лікаря цього відділення, використовуючи своє службове становище, з жовтня по грудень 2012 року вимагали та одержували від фізичних та юридичних осіб хабарі за здійснення в інтересах останніх санітарно – епідеміологічного контролю та видачі відповідних висновків при ввезенні товарів з –за кордону. Ш. і О. призначено покарання за вказані злочини у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 3 роки. На підставі ст.ст.75,76 КК України, цих осіб звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням. Однак суд, затверджуючи таку угоду не звернув уваги на те, що Ш. та О. за аналогічні злочини до такої ж міри покарання були засуджені вироком цього ж суду від 06. 03.2013 року і вищевказані злочини вчинили до постановлення вироку від 06.03.2013 року та не застосував ч.4 ст.70 КК України. Виникає запитання чи укладена угода між обвинуваченими і прокурором відповідає інтересам суспільства та загальним засадам призначення покарання та чи міг суд із вказаних підстав її не затвердити ?

В ході узагальнення встановлено, що суди в основному правильно розуміють об’єктивні сторони складів злочинів узагальнюваної категорії та ознаки злочинів, що впливають на їх кваліфікацію і правильно застосовують кримінальний закон.

Разом з тим, є випадки, коли місцеві суди по різному кваліфікують дії обвинувачених за ст.368 КК України в частині вимагання хабара ( незаконної вигоди). Так, вироком районного суду Волинської області перекваліфіковано дії М. з ч.3ст.368 КК України на ч.2ст.368 КК України. Досудовим слідством М. обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою – представником влади та правоохоронного органу, обіймаючи посаду старшого дільничного інспектора міліції РВ та володіючи інформацією про можливе вчинення колишнім інспектором кримінально – виконавчої інспекції К. протиправних дій, з лютого по 15 березня 2012 року, використовуючи свої повноваження щодо реєстрації такої заяви, в ході телефонних розмов і особистих зустрічей наполягав на передачі К. йому 10000 грн. . К., побоюючись для себе негативних наслідків, передав М. хабар в сумі 2000 грн. за ненадання належного спрямування заяв громадян щодо порушення ним законодавства. Суд прийшов до висновку про відсутність у діях М. вимагання хабара, мотивуючи це тим, що К., боячись викриття та настання негативних наслідків для себе, тобто притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, дав хабар М. за невиконання останнім дій, які б викрили його у вчиненні злочину чи правопорушенні. А тому суд вказав, що вимагання хабара в даному випадку, за вчинення ( не вчинення) з використанням службового становища, таких дій, які спрямовані на задоволення незаконних ( протиправних) інтересів хабародавця, не може розглядатися як вимагання хабара.

Вважаю, що в даному випадку суд вірно перекваліфікував дії М. на ч.2ст.368 КК України, прийшовши до висновку про відсутність у діях останнього вимагання хабара.

Районний суд, вироком від 23.10. 2013 року, засудив Л. за ч.4 ст.368 КК України за те, що останній, будучи головним спеціалістом ветеринарної медицини в районі, державним службовцем 7 категорії, 13 рангу і діючи на підставі посадової інструкції, в обов’язки якого входило оцінювання епізодичної ситуації і видання обов’язкових для виконання розпоряджень, приписів, рекомендацій щодо профілактики і ліквідації заразних тварин, проведення оцінки ветеринарного та санітарного стану тваринницьких ферм, складських приміщень для зберігання продукції тваринного і рослинного походження і.т.д., 21 серпня 2013 року, перебуваючи на території ПП «Р.», що знаходиться в селі Ківерцівського району, вимагав та отримав від приватного підприємця С. неправомірну вигоду в розмірі 3000 грн. за написання акту епізодичного обстеження свинарника, хоча він цей акт не повинен був писати оскільки були виявлені порушення цим підприємцем.

В даному випадку, як видно з матеріалів кримінального провадження, вимога Л. про матеріальну винагороду за невчинення ним відповідних службових дій спрямована на задоволення протизаконних інтересів приватного підприємця С.., а тому вважаю, що в цьому випадку не може розглядатись як вимагання хабара.

Районний суд Волинської області вироком від 12 квітня 2013 року засудив Г. за ч.1ст.190 КК України, оскільки останній, зловживаючи довірою заволодів чужим майном, перекваліфікувавши його дії на цю статтю із ч.3 ст.368 КК України. Досудовим слідством Г. обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді викладача Н-ського вищого професійного училища та будучи службовою особою, яка тимчасово здійснює такі функції у складі державної екзаменаційної комісії по прийманню випускних іспитів в навчальних групах цього училища, створеної до наказу директора №71 від 04.01.2012 року, вимагав та отримав хабар в сумі 28500 грн. за успішну здачу учнями груп № 4,15,16 відповідних іспитів. Перекваліфіковуючи дії Г. на ч.1ст.190 КК України, суд вказав, що в судовому засіданні не здобуто доказів, що вказані кошти учнями передавались Г. як хабар і за яку послугу.

Цей же суд, вироком від 27.08.2012 року за аналогічні дії, засудив Г. за ч.3 ст.368-3 КК України за те, що останній, працюючи викладачем районного спортивно – технічного клубу товариства сприяння обороні України та будучи службовою особою, яка тимчасово здійснювала функції у складі екзаменаційної комісії з прийому випускних іспитів, створеної відповідно до наказу начальника цього закладу та розпорядження начальника відділення реєстраційно – екзаменаційної роботи дорожньої автомобільної інспекції, тобто, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, отримав неправомірну вигоду в сумі 6000 грн. за успішну здачу слухачами групи №2 3 іспитів.

Вважаю, що підлягає роз’ясненню питання щодо суб’єкта злочину передбаченого 368-3 КК України.

Вироком міськрайонного суду Волинської області, від 18.09.2013 року, виправдано З. за ч. 4 ст. 368 КК України за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення. Досудовим слідством З. обвинувачувався в тому, що він в період з 07.02.2013 року по 18.02.2013 року, працюючи на посаді обласної організації Товариства сприяння обороні України, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, умисно незаконно вимагав та отримав від приватного підприємця Б.. неправомірну вигоду в сумі 750 доларів США за сприяння останньому у передачі в оренду офісного та складського приміщення.

Виправдовуючи З. на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд зазначив, що дане обвинувачення не знайшло підтвердження під час судового розгляду, а можливість здобуття інших доказів вичерпна і стороною обвинувачення не надавалась. Суд вказав, що показання свідків Б, Г., Г., С.., К. є суперечливими і такими, що не підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, тому не можуть бути прийняті судом до уваги. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 05.12.2013 року цей вирок залишений без зміни.

3. Призначення основних та додаткових покарань за злочини, передбачені ст. ст. 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 КК України.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Вивчення кримінальних справ та кримінальних проваджень, які надійшли на узагальнення, засвідчило, що суди, обираючи покарання винним за вказані злочини, в основному додержуються вимог ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання. Вирішуючи питання про призначення покарання, суди, в більшості, правильно розуміють вимоги закону щодо призначення його у кожному окремому випадку з урахуванням усіх обставин. Що впливають на його вид і міру.

Як видно із вивчених справ, суди в основному дотримуються вимог закону про індивідуалізацію покарання, звертаючи увагу на суб’єктивні складові злочинів, а саме: мотиви злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Враховувалось судами і те, що засуджені особи за одержання хабара чи неправомірної вигоди одержували невеликі суми, раніше до кримінальної відповідальності не притягувались, позитивно характеризувалися, підвищеної небезпеки для оточуючих не становили та були позбавлені своїх посад, а їх діями не було завдано великої шкоди. Тому суди по узагальнюваній категорії досить часто застосовували ст.75 КК України.

Місцеві суди Волинської області у 2013 році за вказану категорію злочинів до позбавлення волі, 1 особа до обмеження волі, із звільненням від відбування покарання засудили 21 особу( або 63,6% від усіх осіб цієї категорії щодо яких постановлено вироки), із яких 17 осіб за ст.368 КК України та 3 особи за ст.369 КК України.

До штрафу було засуджено 9 осіб ( або 27,3%) із яких: 3 особи -за ст.368 КК України, 1 особа -за ст.368-3КК України, 3 особи -за ст..369 КК України, 1 особа -за ст.369-2 КК України.

1 особу ( що становить 3%) засуджено до позбавлення волі за ч.4ст.369 КК України ( справа про обвинувачення Кобзара М.К., Рожищенський суд).

Щодо 2 осіб ( що становить 6,1%) постановлено виправдувальні вироки, а саме: виправдано за ч.2ст.369-2, ч.3ст.368 КК України Р. та за ч.4ст.368-3 КК України виправдано З.

До осіб вказаної категорії також місцевими судами були застосовані і додаткові види покарання. Зокрема, право обіймати певні посади або займатися певною діяльністю було застосовано до 23 осіб( що становить 69,7% від осіб щодо яких постановлено вироки), конфіскація майна - до 2 осіб (6,1%). Стосовно 11 осіб( 33,3%) суди застосували позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Аналіз засвідчив, що суди, як правило належним чином мотивували призначення покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України. Більше як 90 % з таких кримінальних проваджень, судом було затверджено угоду про визнання винуватості обвинуваченим ст.472 КПК України.

Так, мськрайонний суд Волинської області вироком від16 грудня 2013 року визнав Х.. винним у тому що він, працюючи на посаді головного інженера комунального підприємства електротранспорту, будучи службовою особою створив такі умови директору ТОВ « В.» М., при укладанні договору на використання 109 опор контактної мережі, вимагав та повторно отримав від останнього неправомірну вигоду у сумі 1000 доларів США. Суд першої інстанції враховуючи пом’якшуючі обставини – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що Х. визнав себе винним у скоєному, раніше не судимий, має постійне місце проживання, виключно позитивно характеризується за місцем роботи, хворіє, має на утриманні дружину інваліда 2 групи та неповнолітню дитину, призначив Х. покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов’язані із виконанням адміністративно – господарських та організаційно – розпорядчих обов’язків на строк 3 роки. На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнив Х. від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та з покладанням на нього обов’язків передбачених пунктами 2-4 ст.76 КК України.

Відповідно до ч.1ст.75 КК України, засуджені особи можуть бути звільнені від відбування основного покарання з випробуванням. Призначені при цьому додаткові покарання виконуються самостійно.

Як засвідчив аналіз, суди не завжди дотримувалися зазначених вимог закону і допускали випадки, як видно з вищенаведеного прикладу, коли у вироках не зазначили від якого покарання звільняється засуджений. Що призвело до необґрунтованого звільнення Х.. від додаткового покарання.

Призначаючи додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, суди не завжди чітко вказують, які посади чи якою діяльністю конкретно заборонено займатися засудженому протягом визначеного вироком строку, що може спричинити певні труднощі у процесі виконання вироку. Наприклад, вищевказане кримінальне провадження, яким засуджено Х., де суд не конкретизував, які посади чи якою діяльність позбавлено його займатися.

При застосуванні ст.75 КК України, суди не застосовували додаткове покарання у виді конфіскації майна, що відповідає вимогам ст..77 КК України. Однак, є випадки, коли суд, застосовуючи ст.75 КК України, в мотивувальній частині обґрунтовує не призначення конфіскації майна, однак не зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Так, міськрайонной суд Волинської області вироком від 01. 08.2013 року визнав винним Я. за ч.4 ст.27 ч.4 ст.369 КК України, за те, що він, здійснюючи адвокатську діяльність на підставі свідоцтва виданого йому 25.06.2011 року, в період часу з 20.02. по 07.03.2013 року, неодноразово, спілкуючись та даючи поради Р. у питанні щодо повернення належних останньому товаро – матеріальних цінностей, вилучених по адміністративній справі М. про порушення митних правил, переконав Р. у необхідності надання грошових коштів у розмірі 2500 доларів США, для подальшої передачі як хабара начальникам відділу державної виконавчої служби управлінь юстиції. Призначаючи покарання Я. виді 4 років позбавлення волі, суд, на підставі ст.75 КК України, звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та з покладанням на нього обов’язків передбачених пунктами 2-4 ст.76 КК України.

Застосовуючи ст.75 КК України, суд у вироку вказав, що враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і пом’якшуючі покарання обставини : щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, а також дані щодо особи винного, а саме: « до кримінальної відповідальності Я. притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, є особою молодого віку, на утриманні знаходиться малолітня дитина і дружина, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, виключно позитивно характеризується радою адвокатів Рівненської області». Враховуючи наведені мотиви, вважаю, що суд підставно звільнив Я.від відбування покарання з випробуванням, застосувавши ст.75 КК України.

Разом з тим, санкція ч.4ст.369 КК України, передбачає і додаткове покарання конфіскацію майна або без конфіскації. Суд у мотивувальній частині вироку, пославшись на ст.77 КК України зазначив про незастосування конфіскації, однак не зазначив про це в резолютивній частині вироку.

Трапляються випадки, коли суд, застосовуючи ст.75 КК України, у мотивувальній частині не обґрунтовує не призначення конфіскації майна, яке є обов’язковим додатковим покаранням та не зазначає про це і в резолютивній частині вироку.

Так, міськрайонний суд Волинської області вироком від 06.03.2013 року визнав винним завідувача відділу гсанітарно –епідеміологічної станції Ш., який за попередньою змовою з помічником лікаря цього відділення О., повторно одержували хабарі за прискорення санітарно – епідеміологічного контролю при митному оформленні товарів в загальній сумі 6080 грн.. Ш. засуджений за ч.3ст.368 КК, а О. за ч.2ст.27 ч.3ст.368 КК України, обоє на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади строком на 3 роки та на підставі ст.75 КК України із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладанням обов’язків, передбачених пунктами 1-4 ст.76 КК України. У цьому вироку суд в мотивувальній частині не навів мотивів щодо рішення про незастосування обов’язкового додаткового покарання визначеного санкцією ч.3ст.368 КК України - конфіскації майна та не зазначив про це і у резолютивній частині вироку. Крім того, не уточнив, які саме посади в органах державної влади позбавлено права обіймати засудженими.

Відповідно до ч.1ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

У цій категорії справ суди не часто застосовували ст..69 КК України, а при її застосуванні в основному правильно зазначають у вироках наявність кількох обставин ( не менше двох) що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані щодо особи винного.

Так, айонний суд Волинської області, вироком від 24 липня 2013 року, засудив С., начальника Управління Держтехногенбезпеки за ч.4ст.368 КК України за одержання неправомірної вигоди в сумі 3200 грн. за не притягнення до адміністративної відповідальності ряду осіб та за не перешкоджання цими особами займатися підприємницькою діяльністю, вчиненої повторно та поєднаної з вимаганням. На підставі ст.69 КК України, призначив покарання у виді штрафу 20 400 грн. з позбавленням прав обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, з конфіскацією майна, та з позбавленням, відповідно до ст.54 КК України, спеціального звання «майор цивільного захисту».

Застосувавши ст.69 КК України, суд врахував наявність таких пом’якшуючих обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Враховано судом і дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, на утриманні має малолітню дитину, судом також враховано незначний розмір отриманої неправомірної вигоди.

Аналізуючи кримінальні провадження, також встановлено, що коли суди постановляють вироки, затверджуючи угоди про визнання винуватості та призначають узгоджене покарання із застосуванням ст. 69 КК України, то ні в угоді, ні у вироку не зазначаються підстави, передбачені цієї статтею. Тому виникає запитання, чи така угода відповідає вимогам КК України і чи її можливо затвердити без врахування положень, передбачених ст.69 КК України?

Так, міськрайонний суд волинської області, вироком від 25 липня 2013 року, на підставі угоди про визнання винуватості, засудив С. за ч.4ст.27 ч.1ст.369 КК України із застосуванням ст.69 КК України до штрафу в сумі 4000 грн., за те, що він схилив М. до надання йому коштів у сумі 4000 доларів США, для подальшої їх передачі в якості хабара за вирішення питання про не призначення її чоловіку Г.покарання пов’язаного з позбавленням волі.

Суд, застосовуючи ст.69 КК України і призначаючи покарання нижче нижчої межі, встановленої в санкції зазначеної статті, у виді штрафу, будь -яких підстав, передбачених зазначених Законом у мотивувальній частині вироку не навів.

Штраф, який застосовувався до засуджених у 2012 році сплачений ними у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 54 КК України, особа засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, яка має військове звання, спеціальне звання, ранг, чин чи кваліфікаційний клас може бути його позбавлена за вироком суду.

Аналізуючи вироки, вивчені під час узагальнення, можна зробити висновок, що суди правильно застосовують цю норму закону, позбавляючи осіб спеціального звання, рангу чи чину в результаті засудження їх за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Разом з тим, як видно із вивчених вироків, застосовуючи ст. 54 КК України, місцеві суди у вироках не наводять відповідних мотивів застосування цього закону.

Так, міський суд Волинської області, вироком від 11 листопада 2013 року, визнав винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, Ф. за те, що вона, працюючи старшим інспектором відділу митного оформлення № 2 митного поста « Устилуг » Ягодинської митниці, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщується через митний кордон України, вимагала та отримала повторно неправомірну вигоду в сумі 300 доларів США. Ф.призначено покарання на підставі угоди про визнання її винуватості у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік, без конфіскації майна, з позбавленням , відповідно до ст. 54 КК України, спеціального звання «радник митної служби ІІІ рангу». На підставі ст. 75 КК України, Ф.звільнена від основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік з покладенням на неї обов’язків, передбачених п.п.2,3 ст. 76 КК України. Позбавляючи, відповідно до ст. 54 КК України, Ф. спеціального звання «радник митної служби ІІІ рангу», суд у вироку будь- яких мотивів застосування цього закону не навів.

4. Причини скасування та зміни вироків.

Узагальненням встановлено, що суди в основному правильно розуміють об’єктивну сторону вказаних складів злочинів та ознаки злочинів, що впливають на їх кваліфікацію. Разом з тим, вивченням кримінальних справ ( проваджень) встановлено, що мають місце недоліки щодо повноти дослідження доказів у справах, обґрунтованості та законності прийнятих рішень, істотних порушень кримінального процесуального закону.

Із 33 осіб, щодо яких були постановлені вироки місцевими судами в 2013 році за вказані в узагальненні злочини, в апеляційному порядку було оскаржено вироки щодо 6 осіб( що становить18,2%). Із них - 5 обвинувальних вироків щодо 5 осіб і 1 виправдувальний вирок щодо 1 особи. Вироки місцевих судів у справах цієї категорії оскаржувалися здебільшого за апеляційними скаргами прокурорів на неправильне застосування норм КК, КПК і на м’якість призначеного покарання. Засудженими ( обвинуваченими) і захисниками оскаржувалися вироки щодо неправильного застосування кримінального закону, однобічність і неповноту судового слідства, недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину та істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства.

Із 6 оскаржених вироків щодо 6 осіб 3 вироки щодо 3 осіб, ( що становить 50%) від усіх оскаржених вироків цієї категорії, залишено без зміни, в тому числі і 1 виправдувальний вирок; 2 вироки щодо 2 осіб,(що становить 33,3 %) скасовано; 1 вирок щодо 1 особи змінено.

Так, міськрайонном судом Волинської області від 7 червня 2013 року був засуджений Я. за ч.2 ст.368 КК України на п’ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки без конфіскації майна. На підставі ст.54 КК України, позбавлено було Я. спеціального звання лейтенант міліції. Відповідно до статей 75,76 КК України, засудженого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки. Я. визнаний винним у тому , що він отримав від обвинуваченого Ш. 4000 грн. хабара за збирання і долучення до матеріалів кримінальної справи позитивних характеристик.

Апеляційний суд Волинської області, за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого і захисника, вирок місцевого суду скасував, а справу направив на новий судовий розгляд, зазначивши, що судом допущені істотні порушення вимог кримінально – процесуального закону, а саме: суд не надав підсудному Я., в порушення вимог ст.318 КПК України, в редакції 1960 року, право виступити у судових дебатах.

Вироком міськрайонного суду, від 04.07.2013 року, засуджено Б. за ч. 1 ст. 368 КК України до штрафу в сумі 9350, 00 грн. з позбавленням права займати посади пов’язані з виконанням організаційно- розпорядчих обов’язків при здійсненні призову на військову службу строком на 1 рік.. Б. визнаний винним у тому, що він, будучи службовою особою – військовим комісаром РВК за видачу приписного посвідчення Н. та постановкою його на військовий облік одержав від останнього хабар у розмірі 200, 00 доларів США. Апеляційний суд Волинської області, розглядаючи цю справу за апеляцією засудженого Б., вирок щодо нього змінив, виключивши з мотивувальної частини посилання на висновок комплексної експертизи відео – запису та протокол огляду предметів, зазначивши, що ці докази, які покладені в основу вироку були зібрані слідчими органами з порушенням кримінального процесуального законодавства.

За статистичними даними до судів першої інстанції у 2013 році на розгляд надійшло 31 адміністративна справа щодо 31 особи про корупційні правопорушення, що порівняно з 2012 роком на 10 справ ( або 32,3%) більше, оскільки в 2012 році місцевими судами було розглянуто 21 справу щодо 21 особи.

Із 31 справ до адміністративної відповідальності в 2013 році притягнуто 27 осіб ( або 87,1%) від усіх осіб, щодо яких розглядалися адміністративні справи узагальнюваної категорії. В порівнянні з 2012 роком, в якому до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення притягнуто 17 осіб, в 2013 році за цією категорією було притягнуто на 10 осіб більше (що становить на 37% ).

В 2013 році щодо 4 осіб ( що становить 12,9% від усіх осіб, щодо яких розглядалися справи цієї категорії ) місцевими судами 2 особи було звільнено від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення та щодо 2 осіб провадження в справі було закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення.

В 2012 році з таких же підстав, а саме: за відсутності складу правопорушення були закриті адміністративні справи щодо 3 осіб та звільнено від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення 1 особа.

Із 27 осіб, місцевими судами Волинської області в 2013 році притягнуті до адміністративної відповідальності і накладено стягнення:

- за ст. 172-4 КУпАП – 4 особи;

- за ст. 172-6 КУпАП щодо 22 особи;

- за ст. 172- 9 КУпАП- 1 особа;

В 2012 роком за корупційні правопорушення місцевими судами із 17 осіб притягнутих до адміністративної відповідальності накладено стягнення:

- за ст. 172-4 КУпАП – щодо1 особи;

- за ст. 172-6 КУпАП - щодо 13 осіб;

- за ст. 172-7 КУпАП – щодо 3 осіб.

Наведені дані свідчать про те, що місцевими загальними судами Волинської області розглядається незначна кількість справ вказаної категорії, однак їх кількість збільшується.

Справи про корупційні правопорушення в 2013 році були на розгляді таких судів:

4 справи ( що становить 12,9 %) щодо 4 осіб ( всі справи за ст. 172- 6 КУпАП ) в Горохівському районному суді;

5 справ ( 16,1%) щодо 5 осіб ( за ст. 172-4КУпАП - 3 справи, ст. 172- 6 КУпАП – 1справа, ст. 172- 9 КУПАП - 1 справа) в Ратнівському районному суді;

4 справи ( 12, 9%) щодо 4 осіб ( за ст. 172-6 КУпАП – 4 справи) в Старовижівському районному суді;

3 справи ( 9,1%) щодо 3 осіб ( за ст. 172-6 КУпАП - 2 справи , за ст. 172- 4 КУпАП – 1 справа) в Любомльському районному суді;

3 справи ( 9,7%) щодо 3 осіб ( за ст. 172-4 КУпАП – 1справа, ст. 172-6 КУпАП - 2 справи, за ст. 172- 9 КУпАП – 1 справа) в Ковельському міськрайонному суді;

3 справи ( 9,7%) щодо 3 осіб ( за ст. 172-6 КУпАП - 3 справи) в Маневицькому районному суді;

2 справи ( 6,1% ) щодо 2 осіб ( за ст. 172-6 КУпАП- 2 справи) в Володимир- Волинському міському суді;

2 справи ( 6,5% ) щодо 2 осіб ( за ст. 172-6 КУпАП- 2 справи) в Локачинському районному суді;

2 справи ( 6,5% ) щодо 2 осіб ( за ст. 172-6 КУпАП- 2 справи) в Луцькому міськрайонному суді;

1 справа( 3,2%) щодо 1 особи ( за ст.172- 6 КУпАП- 1 справа) в Камінь –Каширському районному суді;

1 справа( 3,2%) щодо 1 особи ( за ст.172- 6 КУпАП- 1 справа) в Рожищенському районному суді;

1 справа( 3,2%) щодо 1 особи ( за ст.172- 4 КУпАП- 1 справа) в Турійському районному суді.

На всіх 27 осіб, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу: за ст. 172-6 КУпАП на 21 особи накладено штраф в сумі 170 грн. та на 1 особу – в сумі 180 грн.;

За ст. 172-9 КУпАП –на 1 особу - в сумі 850 грн.;

За ст. 172-4 КУпАП –на 3 осіб в розмірі 850 грн. штрафу, та на 1 особу в розмірі 1 000 грн. штрафу. До зазначених трьох осіб застосовано додаткове стягнення - конфіскація отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом, на загальну суму 12728,10 грн..

Як видно із вивчених справ, всі штрафи, які були накладені на правопорушників за корупційні діяння в 2013 році сплачені.

Протоколи про корупційні діяння складалися щодо 8 осіб районними (міськими) прокурорами, щодо 23 осіб – оперуповноваженими спецпідрозділу по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю ( надалі ОСВ ВБК УБОЗ) УМВС у Волинській області. Із 27 осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення 15 осіб- депутати сільських ( селищних рад), 5 осіб- депутати районної ради, 2 особи- депутати міської ради, 5 осіб- це державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, а саме: сільський голова - 1 особа, 1 особа – майстер лісництва, 1 особа - головний казначей районного відділення державного казначейства у Волинській області, 1особа – працювала головним бухгалтером у відділі освіти районної держадміністрації, 1 особа працювала в районному управлінні в відділі міністерства надзвичайних ситуацій.

Із притягнутих до адміністративної відповідальності місцевими судами за корупційні правопорушення було 20 чоловіків та 7 жінок.

Вік осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення становить від 30 до 50 – 16 осіб, від 50 до 60 – 11 осіб.

Розглядаючи адміністративні матеріали про вчинення корупційних правопорушень, судді керуються вимогами Закону України « Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 року № 3206-VI ( надалі Закон № 3206- VI ) та главою 13 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Із вивчених адміністративних справ, які були на правлені місцевими судами, видно, що всі протоколи про корупційні діяння складалися спеціально уповноваженими особами, які встановленні ч. 5 ст. 5 вищевказаного закону. В усіх адміністративних справах містяться дані, які підтверджують повноваження посадової особи на складання протоколу про корупційне діяння.

Посадові особи уповноважені складати протоколи про корупційні діяння при їх складанні повинні додержуватися вимог ст. 245 КУпАП тобто, своєчасно, всебічно, повно й об’єктивно з’ясовувати обставини цього діяння та складати протоколи, які б відповідали вимогам ст. 256 цього Кодексу. У вступній частині протоколу необхідно зазначати дату і місце його складання, повно назву посадової особи, яка її склала та підрозділ відповідного державного органу, в якому вона працює. Відомості про особу порушника із зазначенням дати його народження та місця проживання, освіти, сімейного стану, місця роботи та займаної посади, рангу чи категорії державного службовця.

В мотивувальній частині необхідно викласти суть корупційного правопорушення, а також зазначати, які діяння визнаються корупційними з посиланням на вказаний підпункт, пункт, частину та статтю Закону № 3206- VІ, а також місце й час вчинення правопорушення.

Якщо особа вчинила декілька правопорушень, пов’язаних з корупцією, то слід чітко розрізняти ці дії, даючи оцінку кожному з них.

В протоколі також має бути відображено пояснення особи щодо якої складено протокол та роз’яснення їй прав, передбачених ст. 268 КУпАП із підписом цієї особи, дані про осіб, які виступають як свідки.

Аналіз судової практики свідчить про те, що в більшості справ протоколи відповідають вищевказаним вимогам.

Разом з тим, встановлено факти, коли в протоколах не зазначаються дані про осіб, які виступають як свідки та не сформульовано суті правопорушення.

Тому, місцевими судами в 2013 році за п.1ч.1ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення було закрито 2 справи.

Так, постановою міськрайонного суду Волинської області від 24.09.2013 року закрито провадження за відсутності в діях Ш. складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-9 КУпАП.

Відповідно до протоколу про корупційне правопорушення Ш., працюючи сільським головою, будучи посадовою особою органу місцевого самоврядування, маючи статус державного службовця 4 категорії 7 рангу, виявивши корупційне правопорушення, не вжила заходів щодо протидії корупції, порушивши вимоги ч.7ст.5 Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції», відповідальність за яке передбачено ст.172-9 КУпАП. А саме: депутат сільської ради К , безпідставно не подав до 01.04.2013 року декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік. Ш., виявивши факт не подання К. декларації за 2012 рік, не вжила заходів щодо припинення даного корупційного правопорушення і письмово не повідомила про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт, хоча зобов’язана була це зробити.

Закриваючи дане провадження, місцевий суд в постанові послався на те, що в діях Ш.. відсутній склад правопорушення, передбаченого ст. 172-9 КУпАП. Оскільки, Законами України « Про місцеве самоврядування України« та «Про державну службу», не передбачено обов’язку керівника органу місцевого самоврядування щодо перевірки подачі декларації про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру депутатами органу місцевого самоврядування за місцем їхньої роботи. Крім того, судом встановлено, що К., хоч і є депутатом сільської ради, однак має постійне місце роботи – являється головою СТзОВ « С.", тому декларацію про доходи мав подати за місцем своєї роботи. А також прокурором, який складав протокол щодо Ш.. доказів наявності корисливого або особистого інтересу останньої, а також наявність у її діях прямого умислу на вчинення вказаного корупційного діяння не надано.

Постановою міськрайонного суду, від 03.05.2013 року, закрито провадження у справі у зв’язку з відсутністю в діях К. адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172- 4 КУпАП.

Згідно протоколу складеного співробітником спецпідрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ у Волинській області, К.ставилось в провину те, що він, починаючи з 11.11.2010 року і по цей час, обіймаючи посаду міського голови, діючи умисно, всупереч вимогам п.п.1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 3206-VІ, порушив встановлені даним законом обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме: був єдиним засновником та власником виробничо-торгового підприємства роздрібно –оптової торгівлі «К.», яким фактично і керував, тобто здійснював підприємницьку діяльність та входив до складу органів управління підприємством, вчинивши правопорушення передбачене ч. 1, 2 ст. 172- 4 КУпАП.

Місцевий суд у своїй постанові, закриваючи провадження в справі щодо К. зазначив, що судом встановлено, що за час перебування останнього на посаді міського голови він підприємницькою діяльністю не займався, а володіючи корпоративними правами не порушив встановлених для цього обмежень щодо участі в управлінні поточною діяльностю підприємством, оскільки не вжив жодних дій щодо будь- якого керівництва підприємством чи контролю за його діяльністю. Крім того, встановлено судом, що 25 квітня 2013 року у Статут підприємства внесені зміни в частині засновника товариства з К. на К. на підставі договору дарування.

Вищевказані постанови місцевих судів залишені без зміни постановами Апеляційного суду Волинської області.

Із вивчених справ, наданих на узагальнення, встановлено, що всі справи про корупційні діяння розглянуті місцевими судами в 2013 році у строки, передбачені ч. 1 ст. 277 КУпАП.

Із вивчених справ, які надійшли на узагальнення не встановлено, що вони були закриті у зв’язку з закінченням строків, передбачених ч.3ст.38 КУпАП, накладення адміністративного стягнення.

Всі справи про корупційні правопорушення розглянуті місцевими судами з участю прокурорів та осіб, щодо яких було складено протокол.

Об’єктивна сторона ст. 172- 6 КУпАП передбачає неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, передбаченої Законом України « Про засади запобігання і протидії корупції» .

Із вивчених справ, при проведенні узагальнення встановлено, що під час їх розгляду за цією статтею труднощів у суддів не виникало. Однак, майже у всіх постановах не наведено доказів щодо умислу правопорушників.

Наприклад, постановою районного суду від 17.06.2013 року за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП притягнуто до адміністративної відповідальності С. Останнього притягнута за те, що він, будучи депутатом міської ради та відповідно до підпункту «б» п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, достовірно знаючи про необхідність подання декларації про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік, маючи реальну можливість подати таку декларацію, в порушення вимог ч. 1 ст. 12 вищевказаного Закону, декларацію умисно своєчасно не подав.

Суд, визнаючи винним С. у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, наклав на нього штраф в сумі 170 грн.. Хоча санкцією цієї статті передбачений штраф до 2125,00 грн., однак мотивів накладення мінімального штрафу не навів. Не наведено судом у постанові і доказів винуватості С. у вчиненні ним цього правопорушення. Суд лише вказав, що С. визнав себе винним у скоєнні та щиро розкаявся, а його винність стверджується матеріалами справи.

Постановою судді районного суду і притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-4 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. з конфіскацією отриманого доходу в сумі 170 грн. від зайняття іншою оплачуваною діяльності Ф. Останній притягнутий за те, що він, перебуваючи на посаді головного казначея відділення державного казначейства у Волинській області та будучи суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, згідно підпункту в п. 1 ч. 1 ст.4 Закону України « Про засади запобігання та протидії корупції» оскільки є державним службовцем 11 рангу 6 категорії, обіймаючи на постійній основі вказану посаду, діючи умисно, всупереч вимогам п.1,ч.1 ст. 7 зазначеного Закону, порушив встановлені обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме: неправомірно протягом 16 -22 травня 2013 року займався іншою оплачуваною діяльністю, що виразилась у наданні транспортних послуг по перевезенню громадян за винагороду. Враховуючи те, що Ф. був державним службовцем 11 рангу 6 категорії, якому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 3206- VІ, заборонено займатися іншою оплачуваною діяльністю, тому судом вірно притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-4 КУпАП. Призначаючи Ф. мінімальний штраф, передбачений, санкцією цієї статті в розмірі 850 грн. з конфіскацією отриманого доходу в сумі 170 грн., суд в своїй постанові будь - яких мотивів не навів, а лише зазначив, про відсутність пом’якшуючих відповідальність обставин,що давало підстави суду призначити штраф останньому у більшому розмірі.

Постановою районного суду від 30.11.2013 року визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності Т. за ст. 172-9 КУпАП з накладенням стягнення на нього в виді штрафу в розмірі 850, 00 грн.. Т. визнано винним за те, що він, будучи сільським головою сільської Ради Ратніського району Волинської області, відповідно із підпунктом «в» п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України « Про засади запобігання та протидії корупції», будучи суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, порушив вимоги ч. 7 ст. 5 зазначеного Закону. Достовірно знаючи, що Д. пррацює на постійній основі в сільській Раді на посаді спеціаліста ІІ категорії з бухгалтерського обліку і є посадовою особою органу місцевого самоврядування, оскільки їй присвоєно 7 категорію 14 ранг та крім вказаної посади, обіймає також посаду бухгалтера в дитячому садку с. і отримує в двох цих закладах заробітну плату. Т. не вжив заходів щодо припинення такого правопорушення та не повідомив письмово спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.

Призначаючи Т. мінімальний штраф, суд у постанові зазначив, що враховує характер вчиненого правопорушення та дані про особу правопорушника, який позитивно характеризується за місцем роботи і проживання і щиро розкаявся у скоєному.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України « Про засади запобігання та протидії корупції», корупційне правопорушення – це умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеної у ч. 1 ст. 4 цього Закону. Крім того, при встановленні винності особи у вчиненні будь - якого корупційного діяння, в тому числі і невжитті передбачених законів заходів щодо протидії корупції, суду необхідно виходити не тільки зі ст. 5 Закону № 3206- VІ, а й враховувати загальні ознаки корупції, що містяться в ч. 1 ст. 1 цього Закону. Однак, будь - яких доказів того, що Т. вчиняючи дане корупційне правопорушення, діяв умисно та з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, в цій справі немає. Тому, виникає запитання чи вірно цим судом кваліфіковані дії Т. , без врахування зазначених загальних ознак корупції за ст.172-9 КУпАП.

Відповідно до ст. 22 КУпАП передбачено можливість звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення. Суддя, вирішуючи справу, за наявності матеріалів, відповідно до яких правопорушення можна вважати малозначним, може звільнити правопорушника від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням.

У 2013 році місцевими судами Волинської області за малозначністю було звільнено від корупційних правопорушень 2 особи, а саме: за ч. 1 ст. 172- 4 КУпАП, і ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Ці справи розглядалися Ратнівським районним судом Волинської області.

Проведене узагальнення свідчить, що судді не однаково розуміють малозначність правопорушення і за критерій в основному беруть ставлення особи до вчиненого та дані, що характеризують особу, виносять невмотивовані постанови.

Так, постановою районного суду від 19.07.2013 року звільнено від адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 172-6 КУпАП Х. з оголошенням йому усного зауваження. Щодо Х. було складено протокол за те, що він, будучи депутатом сільської ради Ратнівського району, та відповідно із підпунктом «б» п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, порушив вимоги ч. 1 ст. 12 цього Закону, а саме: не подав за місцем основної роботи декларацію про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік за встановленою формою.

Постановляючи рішення про звільнення Х. від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП, суд в постанові вказав, що «Х. вперше притягується до адміністративної відповідальності, є особою молодого віку, виключно позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, щиро розкаявся у вчиненому, а також, беручи до уваги те, що депутатом місцевої ради він обраний вперше та порушення ним вчинено внаслідок збігу тяжких сімейних обставин – смерті його бабусі, і на даний час подав декларацію».

Проте, як видно з протоколу судового засідання, Х. винним себе визнав частково і не розкаявся у скоєному. Посилаючись на тяжкі сімейні обставини, суд не звернув уваги, що відповідно до довідки №798, бабуся Х. померла 07.07.2013 року, а декларацію потрібно було подати до 01.04.2013 року. Крім того, судом не взято до уваги того, що сільський голова неодноразово повідомляв Х. про необхідність подачі декларації до 01.04.2013 року. Сам Х. пояснив, що він не подав декларації, оскільки забув. Отже, суд послався в постанові на дані щодо особи правопорушника, які є суперечливими та вказав на обставини, які не підтверджуються матеріалами справи і не навів підстав чому він вважає, що вчинене правопорушення Х. є малозначним.

Тому, постановою Апеляційного суду Волинської області від 18 вересня 2013 року постанову місцевого суду було скасовано, за апеляційною скаргою прокурора, та притягнуто Х.. до відповідальності за ч.1ст.172-6 КУпАП з накладенням штрафу в сумі 170 грн.

Іншою постановою суд Волинської області, на підставі ст. 22 КУпАП, звільнив від адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 172- 4 КУпАП, З., оголосивши йому усне зауваження. Застосовуючи ст. 22 КУпАП, суд в постанові послався на те, що З. позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, є інвалідом ІІІ групи, на час винесення постанови звільнений з займаної посади. Також враховано судом і характер вчиненого правопорушення, незначний розмір отриманої вигоди від заняття незаконною господарською діяльністю, що становив 70 грн. Тому, суд, врахувавши ці обставини, прийшов до висновку про малозначність вчиненого З. правопорушення та, взявши до уваги дані про особу, звільнив його від відповідальності, на підставі ст. 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням. Ця постанова суду залишена без зміни Апеляційним судом Волинської області.

7.Причини зміни та скасування постанов місцевих судів.

Місцевими судами Волинської області в 2013 році, щодо корупційних правопорушень винесено 31 постанову щодо 31 особи. В апеляційному порядку із них оскаржено 4 постанови щодо 4 осіб ( що становить 12,9% від усіх винесених постанов узагальнюваної категорії).

На 4 постанови щодо 4 осіб апеляційні скарги були подані прокурорами, які брали участь в розгляді справи в суді першої інстанції. З яких: 2 апеляційні скарги на постанови місцевих судів, які звільнили правопорушників від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП за малозначимістю правопорушення ( справа щодо З. у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172- 4 КУпАП, справа щодо Х. за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП районной суд). Та дві апеляційні скарги - на постанови місцевих судів, якими закрито провадження за відсутності в діях правопорушників складу адміністративного правопорушення ( справа щодо Ш. за ст. 172-9 КУпАП і справа щодо К. за ч. ч.1, 2 ст. 172-4 КУпАП, Ковельській міськрайонний суд).

Із 4 оскаржуваних постанов, Апеляційним судом Волинської області залишено без зміни 3 постанови щодо 3 осіб ( що становить 75% від усіх оскаржуваних постанов узагальнюваної категорії ). Одна постанова щодо 1 особи ( що становить 25%) апеляційним судом скасована з прийняттям нового рішення.

Справа щодо Х., яка була закрита місцевим судом на підставі ст. 22 КУпАП, постановою апеляційного суду ця постанова скасована та останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП з накладенням на нього штрафу в розмірі 170 грн..

Висновки і пропозиції:

Проведене узагальнення показало, що місцевими судами Волинської області розглядається незначна кількість справ ( проваджень), передбачених ст. ст.368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 КК України та справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 172-4, 172-5, 172-6, 172-7, 172-8, 172-9 КУпАП.

При розгляді справ зазначеної категорії місцеві суди керувалися вимогами чинного кримінального, кримінального процесуального законодавства, Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також нормами і положеннями Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції « від 7 квітня 2011 року.

Розглядаючи кримінальні справи ( провадження ), суди, у переважній більшості, вживають передбачені законом заходи для додержання розумних строків розгляду цих справ. Разом з тим, трапляються надмірні затримки у здійсненні правосуддя. Причинами є як об’єктивні, так і суб’єктивні обставини. Суб’єктивними причинами довготривалого розгляду кримінальних справ були тривалі перерви у судових засідання для виклику свідків, неявка у судове засідання захисників чи обвинувачів, перебування суддів у черговій відпустці.

Узагальнення засвідчило, що суди допускають помилки, як при розгляді кримінальних справ ( проваджень), так і при розгляді справ про адміністративні правопорушення. Деякі суди допускають неповноту та однобічність судового слідства, помилки при кваліфікації дій засуджених та призначенні покарання.

Більшість засудженим за цією категорією справ призначено покарання у виді позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Більшість місцевих судів, по справах про корупційні правопорушення розглянутих у 2013 році, призначали правопорушникам мінімальне адміністративне стягнення без наведення мотивів у постановах.

Узагальнення обговорити на зборах суддів.

Суддя апеляційного суду Волинської області

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу